Тема: Ефірні олії. Питання до лекції.

1. Визначення поняття „ефірні олії”.

2. Поширення та локалізація ефірних олій в рослинах.

3. Вплив онтогенетичних факторів на накопичення ефірних олій в рослинах.

4. Класифікація ефірних олій і сировини, яка їх містить.

5. Фізичні та хімічні властивості ефірних олій.

6. Методи аналізу.

7. Зберігання ефірних олій та лікарської рослинної сировини, що їх містить.

8. Методи кількісного визначення ефірних олій.

9. Методики отримання ефірних олій.

10. Застосування ефірних олій і сировини, яка їх містить в медицині.

11. ЛР і ЛРС, які містять ефірні олії.

Ефірні олії – багатокомпонентні суміші летких органічних сполук, що утворюються в рослинах і зумовлюють їх запах.

До ефірних олій входять вуглеводні, спирти, прості і складні ефіри, альдегіди, кетони, кислоти аліфатичного ряду і циклічні.

Циклічні сполуки поділяються на гідроциклічні, до яких належать терпени, їх похідні та сполуки ароматичного ряду. В ефірних оліях переважають вуглеводні, але найбільш цінною складовою частиною є кисневмісні сполуки, особливо спирти і ефіри, які мають приємний запах.

Класифікація сполук, які входять в склад ефірних олій

Ефірні олії, які містять

Монотерпеноїди

Сесквітерпеноїди

Ароматичні сполуки

ациклічні моноциклічні біциклічні

ациклічні моноциклічні біциклічні трициклічні

похідні цимену бензолу фенілпропану

Ациклічні монотерпеноїди.

Моноциклічні монотерпени.

Біциклічні монотерпеноїди

Являють собою сполуки з двома конденсованими неароматичними кільцями і одним етиленовим зв’язком. До них належать похідні карена, пінена, сабінена, камфена.

Ациклічні сесквітерпеноїди

Моноциклічні сесквітерпеноїди

Це сполуки з циклогексановим одним незамкненим гідроароматичним кільцем з 2 – 4 подвійними зв’язками. До них відноситься бісаболан (лимон, ромашка, імбир), гумулан ( хміль), елеман (аїр).

Біциклічні сесквітерпеноїди

Ці сполуки мають два конденсовані вуглеводневі кільця з двома-чотирма подвійними зв’язками. За будовою кілець та типом конденсації або зв’язку сесквітерпени поділяють на типи, основними з яких є кадінан, евдесман, гвайан (ромашка лікарська, полин гіркий, деревій, арніка, евкаліпт)

Сесквітерпенові лактони

Це окрема група сесквітерпеноїдів з високою фармакологічною активністю. До евдесманолідів належить алантолактон з оману високого. Полин цитварний містить лактон з кето групою – сантонін, відомий своєю антигельмінтною активністю. Практично всі види полину синтезують артемізин, близький за хімічною будовою до сантоніну.

У сесквітерпенових лактонів типу гваяноліди лактонове кільце приєднане до вуглеводневого скелету в положеннях С-6 – С-7 або С-7 – С-8. Останні знайдені в квітках ромашки лікарської, траві полину гіркого, траві деревію, квітах арніки. До цієї групи відноситься багато сполук (матрицин, лактукопікрин, цинаропікрин, ахілін, артабсин), які мають потенційну протизапальну дію внаслідок утворення похідних азулену. Гіркий смак лактонів спричиняє використання сировини кульбаби , полину гіркого, деревію як гіркоти для збудження апетиту і поліпшення травлення.

Ароматичні сполуки

Це переважно кисневі похідні: феноли, ароматичні та фенольні спирти, фенольні альдегіди, фенольні ефіри.

Лікарські рослини та сировина, що містять монотерпеноїди

Плоди коріандру — Fructus Coriandri

Коріандрова олія — Oleum Coriandri

Коріандр посівний — Coriandrum sativum

Родина селерові — Аріасеае

Народні назви: кишнець, кинза.

Поширення та місце зростання. У дикому вигляді росте у східних районах Середземномор'я. В Україні культивують.

Правила заготівлі та зберігання. Заготовлюють сировину в серпні - вересні, коли побурілі частини становлять 60—80 %; рослини скошують маши­нами, сушать у валках, обмолочують й очищують від домішок.

Опис сировини. Кулясті вислоплодники, зазвичай не розклада­ються на напівплодики. Поверхня майже гладка, 5 злегка висту­паючих звивистих поздовжніх реберець чергуються з 5 прямими. На їх верхівці залишаються 5 дрібних зубчиків від чашечки. Колір бурувато-сіруватий або коричнево-буруватий. Запах ароматний, смак пряний.

Ефірну олію отримують перегонкою з водяною парою.

Хімічний склад сировини. Достиглі плоди коріандру містять 0,7-1,4 % ефірної олії, основний компонент якої ліналоол , пінен, гераніол, борнеол, жирну олію .

Фармакологічна дія та застосування. Препарати коріандру сти­мулюють секрецію залоз системи травлення і покращують трав­лення, жовчовиділення, справляють антибактеріальну, відхарку­вальну, протигеморойну, вітрогінну, проносну дію. Покращують смак лікарських засобів.

Застосовують при поганому травленні, метеоризмі, захворюван­нях дихальних шляхів, холециститі, геморої.

Лікарські форми та засоби. Плоди, настій, збори (апетитний, жовчогінний, протигеморойний). З ефірної олії отримують цитраль, з якого готують 1% розчин (потизапальний, протимікробний, заспокійливий засіб).Олія входить до складу знеболювального, протизапального комплексного препарату еспол.

Листя м'яти перцевої — Folia Menthae piperitae

М'ята перцева — Mentha piperita

Родина ясноткові — Lатіасеае

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина. Кореневище горизонтальне, га­лузисте, з мичкуватим тонким корінням. Від кореневища розвивається багато молодих підземних пагонів. Стебла 4-гранні, голі або з рідкими волосками, розга­лужені, до 100 см заввишки. Листки прості, навхрест супротивні. Квітки дрібні, червоно-фіолетового кольору, розміщені напівмутовками на верхівках стебел та гілок, утворюю­чи колосоподібне суцвіття. Чашечка правильна, п'ятизубчаста з 10 поздовжніми жилками, віночок майже правильний. Плiд - цинобій (утворюються дуже рідко, квітки майже стерильні). Рослина розмножується вегетативно. Цвіте з кінця червня до вересня. Уся рослина має сильниі ароматний запах.

Поширення та місце зростання. У дикому вигляді не зустрі­чається. М'ята перцева — гібрид м'яти водяної та м'яти зеленої (виведена в XVII ст. в Англії). Розрізняють дві основні форми м'яти перцевої — чорну та білу. У чорної стебла, черешки та жил­ки листків темного, червоно-фіолетового (антоціанового) відтінку. М'ята біла не має антоціанового забарвлення, стебло та листки світло-зеленого кольору. Ефірна олія м'яти білої має ніжніший запах, ніж чорна, але чорна найпродуктивніша (за вмістом олії та ментолу).

В Україні культивують обидві форми.

Правила заготівлі. Сушіння. Заготовлюють сировину, коли по­ловина квіток у суцвітті вже розпустилася, у першій половині дня, коли вміст ефірної олії в рослині досягає максимуму. Скошують траву, підв'ялюють у валках ( 3—4 доби) вдень, а на ніч збирають у копи. Підв'ялену траву використовують для отримання ефірної олії. Для отримання листків траву досушують (ЗО °С) та обмолочу­ють.

Зберігання. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщен­нях, окремо від інших видів сировини.

Опис сировини. Листки короткочерешкові, ланцетоподібні або довгасто-яйцеподібні, загострені з нерівнопилчастим краєм. Жил­кування перисте.

Мікроскопічні ознаки. Клітини епідермісу зі звивистими стінка­ми. Для рослини характерний діацидний тип продихового апарату. Волоски прості і головчасті. Ефіроолійні залозки 6 – 8 клітинні з радіальним розміщенням видільних клітин.

Хімічний склад сировини. Ефірної олії — до 4 % (ментол (50—80 %), ефіри ментолу, оцтової та валеріанової кислот, кетони — ментон, жасмон, пулегон) Містяться також сапоніни, флавоноїди, каротиноїди, дубильні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Справляє спазмолітичну, седативну, протидіарейну, жовчогінну, антисептичну, послаблювальну, протинудотну дію. Посилює секрецію травних залоз, зни­жує кислотність шлункового соку. Ментол подразнює нервові за­кінчення, справляє рефлекторно судинорозширювальну дію. М'ятна олія має освіжаючі властивості.

Застосовують при нудоті, захворюваннях серцево-судинної си­стеми, шлунка, нервовому збудженні.

Лікарські форми та засоби. Листки, настій, збори, ефірна олія, яка входить до складу препаратів корвалол, корвалдін, інгаліпт, уролесан, піносол, м'ятні таблетки, краплі зубні.

Ментол входить до складу препаратів пектусин, краплі Зеленіна, каметон, валокармід, бом-бенге тощо.

Листя меліси — Folia Melissae

Трава меліси — Неrba Melissae

Меліса лікарська — Melissa officinalis

Родина ясноткові — Lатіасеае

Народні назви: лимонна м'ята, маточник.

Російська назва: мелисса лекарственная.

Поширення та місце зростання. Батьківщина — країни Серед­земномор'я. В Україні культивується.

Правила заготівлі. Сушіння. Зберігання. Листки збирають до цвітіння. Траву — на початку цвітіння (червень – липень), в суху похмуру погоду. Сушать під навісами за температури не вище ЗО °С. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Опис сировини. Листя. Листки прості, яйцеподібної форми, з пилчастим краєм, загостреною верхівкою, перистим жилкуванням, опушені знизу, зверху — голі. Колір ясно-зелений. Запах лимон­ний. Смак гіркувато-пряний, злегка в'яжучий.

Трава. Стебла 4-гранні, опушені, листки черешкові, супротивні. Квітки 5-членні дрібні, білого, кремового або рожевого кольору, зібрані по 3—10 в однобічних несправжніх мутовках у пазухах вер­хівкових листків. Чашечка двогуба, трубчасто-дзвоникоподібна, віночок двогубий, верхня губа виїмчаста.

Хімічний склад сировини. Трава та листя містять ефірну олію (близько 1 %), у складі якої цитраль, ліналоол, гераніол, мірцен, а також дубильні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Лікарські форми меліси справляють протизапальну, бактеріостатичну, антивірусну, заспо­кійливу дію. Застосовують при загальному нервовому збудженні, вегетосудинній дистонії, безсонні, порушенні ритму серцевої діяльності, зміні тиску крові під дією емоційних збуджень, при порушенні травлення, гастритах, колітах.

Лікарські форми. Висушене листя, трава, настій.

Листя шавлії — Folia Salviae

Шавлія лікарська — Salvia officinalis

Родина ясноткові — Lamiaceae

Опис рослини. Напівкущ зі здерев'янілим, розгалуженим коренем. Стебла чис­ленні, прямостоячі, чотиригранні, біля основи здерев'янілі, до 50 см заввишки, густо вкриті листками. Листки супротивні, прості, довгочерешкові, верхні — сидячі, опушені.

Квітки з подвійною оцвітиною, двостатеві, неправильні, зібрані по 6—8 у несправжні мутовки, які утворюють на верхівках стебел пе­реривчасті, колосоподібні суцвіття. Чашечка двогуба, опушена. Віночок двогубий, синьо-фіолетовий (рідше білий). Тичинок 2, маточка одна. Плід - цинобій. Цвіте у червні—липні. Плоди дос­тигають у липні—серпні.

Поширення та місце зростання. Батьківщина — Мала Азія. Культивується в Криму та інших південних областях України.

Правила заготівлі. Листя шавлії заготовлюють на почату цвітіння (червень), збирають вручну. Восени збирають механізовано, зрізуючи верхівки рослин.

Сушіння. Стандартизація. Сушать під навісами або в штучнц умовах за температури 25—30 °С, розкладаючи сировину тонким шаром.

Сировину обмолочують, відокремлюють грубі частини за допомогою сит. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, окремо від інших видів.

Опис сировини. Листки яйцеподібнодвгастої, видовжено - еліптичної форми, біля основи округлі або неглибокосерцеподібні на верхівці тупі або загострені, по краю дрібногородчасті, жилку­вання сітчасте, жилки сильно притиснуті зверху і виступають знизу поверхня опушена з двох боків. Нижні листки часто біля основи мають одну або дві невеличкі лопаті. Колір сірувато-зелений або сріблясто-білий. Запах аро­матний. Смак пряно-в'яжучий.

Мікроскопічні ознаки. Для рослини характерний діацидний тип продихового апарату. Волоски прості (багатоклітинні з нижніми короткими і верхніми довгими та зігнутими клітинами) і головчасті. Ефіроолійні залозки 6 – 8 клітинні з радіальним розміщенням видільних клітин.

Хімічний склад сировини. Листки шавлії містять ефірну олію (60% цінеолу, туйон). Інші речовини: флавоноїди, сапоніни, ду­бильні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати справляють протизапальну, бактерицидну, відхаркувальну, в'яжучу дію. Змен­шують потовиділення, збуджують виділення шлункового соку. Застосовують для полоскання горла, ротової порожнини, при ка­тарі верхніх дихальних шляхів, стоматиті, гінгівіті, пародонтозі.

Лікарські форми. Настій, збори (грудний, шлунковий та ін.), препарат сальвін.

Листя евкаліпта — Folia Eucalypti

Евкаліпт кулястий — Eucalyptus globules

Евкаліпт прутоподібний — Eucalyptus viminalis

Родина миртові —Myrtaceae

Опис рослини. Евкаліпт — вічнозелене дерево, 50—70 м заввиш­ки, з гладенькою, сірою корою, перидерма якої відшаровується дов­гими, звисаючими стрічками . Для евкаліптів характерне явище гетерофілії.

Евкаліпт кулястий — молоді гілки чотиригранні, листки супро­тивні, м'які, вкриті товстим шаром воску, сизі, сидячі, яйцеподібні. з серцеподібною основою. На більш старих гілках вони поступово (на 3—4-му році) пере­ходять у листки почергові видовженої форми; частіше старі листки вузьколанцетоподібні, серпоподібнозігнуті, шкірясті, короткочерешкові, розміщені перпендикулярно до ґрунту, тому евкаліптові ліси не мають тіні.

Евкаліпт прутоподібний — молоді листки блідо-зелені, сидячі, ланцетоподібні, супро­тивні, старі — почергові, короткочерешкові, вузьколанцетоподібні, серпоподібно зігнуті. Квітки у обох видів двостатеві, пазушні, з губчастою чотиригран­ною чашечкою, яка в бутонах вкрита буруватою, конічною кри­шечкою, що вкриває тичинки (кришечка утворюється з видозмі­нених пелюсток), і при розпусканні квітки відпадає. Тичинок ба­гато. В евкаліпта кулястого квітки поодинокі, у прутоподібного — по 3 в зонтиках. Плід — чотиригранна коробочка.

Поширення та місце зростання. Батьківщина евкаліптів — Авст­ралія, Тасманія та Нова Зеландія. В Україні культивується в Криму.

Заготівля. Листя кожного виду заготовлюють окремо. Молоді починають заготовлювати в листопаді, узимку, навесні. Старі — протягом усього року.

Сушіння. Зберігання. Сушать у добре провітрюваних приміщен­нях або в сушарках за температури не вище 40 °С.

Зберігають у сухих, добре провітрюваних Приміщеннях окремо від інших видів.

Опис сировини. Листки евкаліпта кулястого двох типів: молоді — яйцеподібні з серцеподібною основою, старі — вузьколанцето­подібні, серцеподібнозігнуті, цілокраї або хвилясті з перистим жилкуванням, завдовжки 5—30 см, завширшки 2—3 см.

Листки евкаліпта прутоподібного — молоді видовженояйцеподібні з округлою основою, старі — вузьколанцетоподібні серпо­подібно-зігнуті.

Мікроскопічні ознаки. Ізолатеральна будова листка (палісадна паренхіма рівномірно розміщена під верхньою і нижньою епідермою, а між нею знаходитья губчаста тканина), ефіроолійні сховища, друзи оксалату кальцію, жилки з кристалоносною обкладинкою.

Хімічний склад сировини. У листках евкаліпта міститься 0,3—4,5 % ^ефірної олії, основний компонент якої — монотерпен цинеол (до 80%), пінен; дубильні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати евкаліпта справляють бактерицидну, протизапальну, в'яжучу, знеболювальну відхаркувальну дію.

Застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, невралгіях, ревматизмі, люмбаго, для загоювання ран.

Лікарські форми та засоби. Листя, відвар, настойка, евкаліпто­ва олія, яка входить до складу комбінованих препаратів піносол інгаліпт, каметон, мазі "Ефкамон". З листків отримують протистафілококовий препарат хлорфіліпт.

Кореневища з коренями валеріани — Rhizomata et rhadices Valerianae

Валеріана лікарська — Valeriana officinalis

Родина валеріанові — Valerianaceae

Народні назви: маун, одолян, ароматний

Російська назва: валериана лекарственная.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина з коротким кореневищем і численними шнуроподібними коренями. Стебла прямостоячі, ребристі, порожнисті 50—150 см заввишки. На першому році життя формується розетка прикореневих листків, на другому і наступ­них — стебла. Стеблові листки непарно-перисторозсічені. Квітки двостатеві, неправильні, дрібні, лійкоподібнотрубчасті, білі або ясно-рожеві, суцвіття — велика, щиткоподібна волоть. Плід — сім'янка довгасто-ребриста з чубком. Цвіте у червні—липні.

Подібні види: Гадючник в’язолистий, посконник коноплеподібний, сердечник великолистий, ластовень лікарський. Всі домішки легко відрізнити по відсутності валеріанового запаху в сухій сировині.

Поширення. Росте майже по всій території України на вологих місцях, по берегах річок, боліт, у лісах та різнотравних степах. Валеріана — це поліморфний рід, що налічує 12 видів та декілька ботанічних форм.

Заготівля. Охоронні заходи. Кореневища з коренями заготовлюють восени, після дозрівання плодів у вересні—жовтні або навесні у квітні. Викопують (висіваючи насіння у лунку після вико­пування), очищують від ґрунту, відрізають надземні частини, товсті кореневища розрізують уздовж, підв'ялюють на свіжому повітрі (шаром до 15 см) протягом 1—2 днів. Сушать під навісами або в сушарках за температури не вище 35—40 °С (шаром 5—7 см).

Опис сировини. Кореневища вертикальні, конічні з дірчастою серцевиною або порожнисті, з поперечними суцільними або пере­рваними перегородками. Корені гладкі, ламкі, довгі, шнуроподібні.

Колір кореневища та коренів зовні жовто-коричневий, на зламі — від жовтуватого до коричневого. Запах своєрідний, ароматний. Смак пряний, солодкувато-гіркуватий.

Хімічний склад сировини. Кореневища і корені валеріани містять до 2 % ефірної олії (борнілізовалеріанат — складний ефір борнеолу та ізовалеріа­нової кислоти, вільний борнеол, ізовалеріанова кислота, пінен), валепотріати - іридоїди, дубильні речовини, алкалоїди.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати валеріани змен­шують збудливість і покращують функції центральної нервової системи, регулюють серцеву діяльність, зменшують артеріальний тиск, справляють спазмолітичну, слабку жовчогінну дію, посилю­сь секрецію залоз травного каналу.

Застосовують при нервовому збудженні, неврозах серцево-судинної системи, спазмах коронарних судин, тахікардії, безсонні, істерії, епілепсії, для профілактики і лікування стенокардії та по­лкової стадії гіпертонії, при спазмах травного каналу, захворюваннях жовчовивідних шляхів.

Лікарські форми та засоби. Настій, настойка, збори (седативний, шлунковий, жовчогінний), сухий екстракт; комплексні препарати: валокормід, кардіовален, кардіофіт, краплі Зеленіна.

Плоди ялівцю — Fructus ]ипіреri

Ялівець звичайний —]ипіреrиs соттипіs

Родина кипарисові — Сирrеsасеае

Російська назва: можжевельник

Опис рослини. Вічнозелений, дводомний, рідше однодомний кущ 1—3 м заввишки або дерево до 12 м заввишки з яйцеподібною або конусоподібною кроною. Голки розміщені мутовками по 3 голки в кожній, колючі, жорсткі, лінійно-шилоподібні. Пильникові і насінні шишки розміщені окремо. Чоловічі шишки жовтого кольору, мають вигляд ко­лосків, жіночі складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків, що нагадують зелені бруньки. Після запліднення луски жіночої шишки стають м'ясистими, зростаються між собою, утворюю­чи на першому році зелену, соковиту шишкоягоду, на другий рік плоди достигають, стають чорними.

Домішки: Ялівець сибірський (шишколягоди довші за хвою або дорівнюютьїй, ялівець козачий (шишкоягоди у багато разів довші за хвою ,хвоя має неприємний запах)

Поширення та місце зростання. Росте на Поліссі та в Карпатах у підліску, у хвойних, рідше мішаних лісах. Культивують як деко­ративну рослину.

Правила заготівлі. Плоди збирають восени в період повної стиг­лості, струшуючи їх на розстелений брезент. Після збирання про­водять сортування (відокремлюють хвою, зелені шишкоягоди та інші домішки).

Сушіння. Сушать на відритому повітрі або в сушарках за темпе­ратури не вище 40 °С, а також використовують свіжими.

Зберігання. У сухих, прохолодних приміщеннях.

Опис сировини. Плоди кулястої форми, злегка стиснуті з боків гладенькі, блискучі, рідше матові, на верхівці три східні борозен­ки. Усередині дірчастої м'якоті плода містяться 3 (іноді 1-2) насінини, довгасто-тригранної форми. Шкірка насіння дуже тверда. Колір зовні чорний або фіолетовий з буруватим відтінком та сизим восковим нальотом, м'якуш — зеленувато-бурий, насіння — жовто-буре. Запах своєрідний, ароматний. Смак солодкувато-пряний.

Хімічний склад сировини. Плоди містять ефірну олію (піпен, камфен, борнеол). Інші групи речовин — флаво­ноїди, смоли (9%), пектини, органічні кислоти, цукри (ЗО %), ду­бильні речовини, солі калію.

фармакологічні властивості та застосування. Препарати ялів­цю підвищують діурез і дезінфікують сечовивідні шляхи, полегшу­ють відхаркування, справляють протизапальну дію. Застосовують при захворюваннях сечовивідних, жовчних та верхніх дихальних шляхів.

Лікарські форми. Плоди, відвар, збори (сечогінний, грудний).

Лікарські рослини та сировина, що містять сесквітерпеноїди

Бруньки тополі — Сеттае Рориli

Тополя чорна — Populus nigra

Родина вербові — Salicaceae

Народні назви: осокір, сокора, сокорина.

Хімічний склад сировини. Бруньки містять ефірну олію до 0,5 % (в її складі є цінеол, а-каріофілен, гумулен); фенологлікозиди, флавоноїди, смоли, вітамін С.

фармакологічна дія та застосування. Препарати тополі справляють діуретичну, антисептичну, потогінну дію. При зовнішньому застосуванні — протизапальну, кровоспинну, анестезувальну, бак­терицидну дію.

Застосовують для лікування ран, виразок, опіків, порізів, при подагрі, ревматизмі, захворюваннях суглобів.

Лікарські форми та засоби. Бруньки. Настій, мазь, настій на олії, настойка. Комплексний препарат пропобесан

Супліддя хмелю — Strobili Lupuli

Хміль звичайний — Нитиlus lиpulus.

Родина коноплеві — Саппаbасеае

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста ліана до 5 м завдовжки.

Поширення та місце зростання. Росте майже по всій території України: в Карпатах, Прикарпатті, Поліссі. Поширений у лісосте­пу, зрідка в степу, гірських районах Криму. Росте на вологих місцях по берегах річок, боліт, у чагарниках. Широко культивується.

Правила заготівлі. Заготовлюють на початку достигання (серпень — початок вересня), коли супліддя набувають жовто-зелено­го забарвлення. Зривають руками разом з плодоніжками.

Сушіння. Сушать швидко під навісами, у приміщеннях з доб­рою вентиляцією, сушарках за температури ЗО °С.

Зберігання. У сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Хімічний склад сировини. Супліддя містять ефірну олію (1—3 %), до складу якої входять гумулен, мірцен, фарнезен; фенольні сполуки: флавоноїди, кумарини, фенолокислоти; вітаміни С, групи В, Е, естрогенні гормони.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати хмелю справ­ляють седативну, діуретичну, спазмолітичну, протизапальну дію.

Застосовують у складі комплексних препаратів при захворю­ваннях нирок та серцево-судинної системи, запаленні сечового міхура.

Лікарські форми та засоби. Супліддя, настій, екстракт, який входить в склад препарату уролесан. Ефірна олія входить до складу препаратів валокордін, корвалдін.

Бруньки берези — Сеттае Вetulae

Листя берези — Folia Вetulae

Береза повисла —Betula pendula

Береза пухнаста — Betula pubescens

Родина березові — Betulaceae

Російська назва: береза повислая (бородавчастая), .

Опис рослини. Дерево з тонкими гілками, 20—25 м заввишки, з гладенькою білою корою. Листки трикутно-ромбічні, почергові, довгочерешкові, по краях двозубчасті, з обох боків гла­денькі. Тичинкові сережки повислі по 2—3 на кінцях гілок, маточкові — поодинокі на коротких бічних гілках, плоди — крилаті горіш­ки. Цвіте у квітні—травні. Плоди достигають у серпні—вересні.

Береза пухнаста відрізняється від повислої короткими гілками, які спрямовані вгору (не повисають). Молоді пагони без бородавочок, опушені м'якими короткими волосками.

Поширення та місце зростання. Росте в лісових та на півночі лісостепових районів, по долинах річок. Культивується в придо­рожніх насадженнях, парках.

Правила заготівлі. Охоронні заходи. Заготовлюють рано навесні, коли бруньки вже набубнявіли, але ще не лопнули. Для цього зрізу­ють гілки в місцях проріжування та на вирубках.

Сушіння. Сушать на холоді (у холодних приміщеннях із доб­рою вентиляцією), потім обмолочують. Листки заготовлюють мо­лоді (квітень—травень), коли вони запашні і клейкі. Сушать під навісами або в сушарках за температури 25—30 °С.

Зберігання. У сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Опис сировини. Бруньки видовжено-конічної форми, загострені або притуплені, клейкі. Луски розміщені черепицеподібно, щільно притиснуті по краях, злегка війчасті. Колір коричневий. Запах своєрідний, бальзамічний. Смак злегка в'яжучий, смолистий.

Листки трикутно-ромбічні, двопилчасті з клиноподібною осно­вою, голі. Колір зелений, запах своєрідний. Смак гіркувато-в'яжу­чий.

Хімічний склад сировини. Бруньки та листки містять ефірну олію, У складі якої є сесквітерпени (бетулен, каріофілен, бетуленол); смолисті речовини, вітамін С, флавоноїди, дубильні речовини, тритерпеноїди, каротин.

Фармакологічні властивості та застосування. Препарати справ­ляють діуретичну, жовчогінну, бактерицидну, противірусну, протизапальну, спазмолітичну, протиглисну дію. Застосовують при набряках ниркового та серцевого походження, захворюваннях жов­човивідних шляхів та сечового міхура.

Лікарські форми та засоби. Настій, настойка, збори, препарат пропобесан.

Кореневища аїру —Rhizomata Calami

Аїр тростинний — Acorus calamus

Родина ароїдні — Araceae

Народні назви: лепеха звичайна, татарське зілля, татарник.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина з товстим горизонтальним повзучим ко­реневищем до 1,5 м завдовжки. Кореневища розміщені майже на поверхні, до ґрунту прикріплені довгими шнуроподібними коренями. Листки мечоподібні, довгі, зібрані пучками на кінцях розгалужень кореневища. Стеб­ло прямостояче, негалузисте, сплющене, Суцвіття — циліндричний початок. Квітки двостатеві, дрібні, зеленувато-жов­того кольору. Цвіте дуже рідко в червні—липні. В умовах України плодів не утворює, розмножується вегетативно.

Можлива домішка. Півники жовті. Квіти поодинокі великі, жовті, смак без гіркоти, запах відсутній.

Поширення та місце зростання. Зустрічається майже по всій території України (за винятком Карпат та південного степу). Рос­те по берегах річок, озер, ставків, по заболочених долинах.

Правила заготівлі. Заготовлюють влітку і восени (липень—жов­тень), коли підсихають болота і знижується рівень води у водой­мах. Кореневища викопують лопатою або вилами. Очищують (ножем) від залишків листків, стебел та коренів. Миють у холодній воді, великі розрізають на шматки і розщеплюють уздовж.

Сушіння. Зберігання. Сушать за температури 30—35 °С, розкладаючи шаром у 4—5 см завтовшки.

Зберігають у сухих, темних приміщеннях як ефіроолійну сиро­вину

Опис сировини. Шматки кореневищ циліндричні, злегка сплюс­нуті і зігнуті, іноді розгалужені, на верхівці широкі рубці від відмер­лих листків, на нижньому боці — численні дрібні кулясті сліди відрізаних коренів; злам нерівний, губчасто-пористий. Довжина шматків до ЗО см, товщина до 2 см. Колір зовні жовто-бурий або червоно-бурий, іноді зеленувато-бурий ; злам жовтуватий або рожевий, іноді зеленуватий. Запах сильний, ароматний. Смак пряно-гіркий.

Хімічний склад сировини. Кореневища містять до 5 % ефірної олії, у складі а-пінен, а-камфен, камфору, борнеол, евгенол, акорон; гіркий глікозид акорин, фе­нольні сполуки, дубильні речовини, вітамін С.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати аїру покращу­ють травлення, підвищують апетит, мають тонізуючу, жовчогінну, бактерицидну, відхаркувальну, знеболювальну дію. Застосовують при розладах травлення, гіперацидних гастритах, виразковій хво­робі шлунка та дванадцятипалої кишки, захворюваннях жовчови­відних шляхів та сечового міхура. Зовнішньо використовують при стоматиті, неприємному запаху з рота, для промивання гнійних і ран, спринцювання при гінекологічних хворобах.

Лікарські форми та засоби. Кореневища, порошок з кореневищ, відвар, збори (шлунковий, апетитний, грудний), ефірна олія (олі­метин); препарати поліфітол, вікалін, вікаїр, гербагастрин.

Лікарські рослини та сировина, що містять сесквітерпенові лактони

Квітки ромашки —Flores Chamomillae

Ромашка лікарська (обідрана) — Chamomilla recutita

Ромашка без'язичкова (запашна) —Matricaria matricarioides

Родина айстрові — Asteraceae

Опис рослини. Ромашка лікарська — однорічна трав'яниста рос­лина від 15 до 60 см заввишки. Стебло прямостояче, циліндричне. Листки почергові, сидячі, 2-3-перисторозсічені на вузькі ниткоподібні сег­менти. Квітки дрібні, зібрані на кінцях стебла та гілок в суцвіття кошики. Плід — сім'янка. Цвіте з травня по серпень. Квітколо­же на початку цвітіння напівкулясте, а на­прикінці цвітіння — конічно-порожнисте, голе.

Ромашка без'язичкова — однорічна росли­на 15—26 см заввишки. Корінь стрижневий, стебло прямостояче, голе або опушене лише під кошиками. Лист­ки прості напівстеблообгортні 2-перисторозсічені на вузькі нит­коподібні сегменти. Листки густо вкривають стебло, квітки зібрані в суцвіття кошики на коротких квітконіжках, розміщених на кінцях пагонів. Усі квітки трубчасті. Плід — сім'янка. Цвіте у липні— серпні.

Можливі домішки: Ромашка непахуча, ромашка собача, пупавка польова, пупавка російська. Основна ознака, за якою вони відрізняються від аптечної – квітоложе без порожнини.

Поширення та місце зростання. Зустрічається ромашка лікарська як бур'ян по всій території України (на Поліссі рідко). Росте уз­довж доріг, вулиць, у садах, парках, на пустирях. Зазвичай утво­рює невеликі зарості, іноді досить значні масиви (Кримська та Херсонська області). Культивують у спеціалізованих господарствах.

Ромашка без'язичкова поширена по всій території України на засмічених місцях, уздовж доріг, поблизу житла.

Правила заготівлі. Квітки збирають протягом усього періоду Цвітіння, під час горизонтального розміщення крайових квіток (ромашка лікарська). Зривають руками або спеціальним гребенем, з квітконіжками не довшими за 3 см або без них. Заготівлю прово­дять у суху погоду, уважно стежать за тим, щоб не сплутати ро­машку з іншими схожими рослинами .

Сушіння. Зберігання. Сушать на свіжому повітрі, під навісами або в сушарках за температури 30—40 °С, розкладають сировину шаром у 2—3 см (сировина сильно подрібнюється).

Опис сировини. Ромашка лікарська — суцвіття кошики напівкулястої або конічної форми, без квітконіжок або з їх залишками не довшими 3 см. Кошики складаються з крайових язичкових та серединних двостатевих трубчастих квіток. Квітколоже голе, дрібноямчасте, порожнисте, на початку цвітіння напівкулясте, на­прикінці — конічне. Обгортка кошика черепицеподібна, багаторядна. Діаметр кошиків (без'я­зичкових квіток) 4—8 мм. Колір язичкових квіток білий, трубчас­тих — жовтий, обгортки — жовто-зелений. Запах своєрідний, аро­матний. Смак пряно-гіркуватий, злегка слизистий.

Ромашка без'язичкова. Кошики яйцеподібно-конічної форми. Квітколоже голе, яйцеподібно-конічне, порожнисте. Обгортка 3-рядна, її листочки еліптичні. Квітки у кошиках усі трубчасті, з 4-зубчастим віночком. Діаметр кошиків 7—15 мм. Колір квіток зеле­нувато-жовтий. Запах ароматний. Смак гіркувато-пряний.

Хімічний склад сировини. Квітки ромашки лікарської містять 0,2—0,8 % ефірної олії синього кольору, головний компонент якої хамазулен (близько 7 %). Крім хамазулена, в ефірній олії містяться інші сесквітерпеноїди — фарнезен, бісаболол, монотерпен мірцен та ін. У квітках також міститься значна кількість флавоноїдів, каротиноїди, ві­тамін С.

Квітки ромашки без'язичкової містять ефірну олію (0,5 %), у складі якої є бісаболол, але відсутній хамазулен; флавоноїди, холін, кумарини, полісахариди, дубильні речовини, вітамін С.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати ромашки лікарської справляють спазмолітичну, знеболювальну, протизапаль­ну, протиалергійну, заспокійливу, антимікробну, жовчогінну дію, підвищують діяльність залоз травного каналу, збуджують апетит. Препарати ромашки застосовують внутрішньо та зовнішньо. Внутрішньо — при спазмах кишечника, метеоризмі, проносах, гас­триті, коліті, для лікування захворювань печінки.

Зовнішньо — для полоскання при запаленні ротової порожнини, запальних процесах сечовивідних шляхів, для спринцювань, обми­вання виразок, гнійних ран, гемороїдальних вузлів, при дерматитах, екземі, опіках рентгенівськими променями.

Лікарські форми та засоби. Квітки, настій, збори: "Арфазетин", "Елекасол", протигемороїдальний. Препарати: ромазулан, ротокан, рекутан, гастроліт, камістад-гель, фітон, гербагастрин, алором.

Ромашку без'язичкову застосовують тільки зовнішньо як ап­течну.

Квітки арніки — Flores Arnicae

Арніка гірська — Arnica montana

Родина айстрові — Аsteraceae

Російська назва: арника горная.

Поширення та місце зростання. Зустрічається в Карпатах (іноді на Поліссі). Росте на полонинах, лісових луках, лісових галяви­нах, серед чагарників; у Карпатах зустрічається на висоті 500 м над рівнем моря.

Правила заготівлі. Сушіння. Заготовлюють суцвіття кошики на початку цвітіння в суху погоду після спадання роси. Зривають руками квітконоси завдовжки до 1 см.

Сушать під навісами, в добре провітрюваних приміщеннях, розк­ладаючи сировину в один шар у сушарках за температури 50—60 °C

Зберігання. У сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Опис сировини. Суцвіття кошики. Квітколоже ямчасте, волосисте, крайових язичкових квіток — 14—20, оранжево-жовтого кольору, серединних — трубчастих багато. Запах слаб­кий, ароматний. Смак гострий, гіркуватий.

Хімічний склад сировини. Містить ефірну олію (у її складі сескві­терпеновий лактон арніфолін, близько 4 % суміші двох тритерпе­ноїдів — арнідіолу та арніцину, флаво­ноїди, каротиноїди, дубильні речовини.

фармакологічна дія та застосування. Справляє кровоспинну, жовчогінну, протисклеротичну, подразнювальну та бактеріостатич­ну дію, у надмірних дозах — заспокійливу.

Застосовують зовнішньо при дрібних пораненнях, карбункулах, фурункулах, трофічних виразках, опіках, відмороженнях, для ліку­вання забитих місць, гематом. Внутрішньо — при маткових крово­течах, як кровоспинний засіб.

Лікарські форми та засоби. Настій, настойка, мазь арніки.

Оман високий —Inula helenium

Родина айстрові —Asteraceae

Народна назва: дев'ятисил.

Російська назва: девясил высокий.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина 1—2 м заввишки. Кореневище коротке, м'ясисте, багатоголове, з товстими численни­ми довгими коренями. На розрізі видно блискучі вкраплення (ефіроолійні сховища). Стебел зазвичай декіль­ка міцних, прямостоячих, ребристих, галузис­тих у верхній частині. Листки великі, зморшкуваті, нерівномірно пилчасто-зубчасті, покриті волосками. Прикореневі листки на довгих крилатих черешках, видовжено-еліптичні, стеблові — сидячі, напівстеблообгортні, видовжено-яйцеподібні й ланцетоподібні з загостреною верхівкою, почергові, змен­шуються до верхівки. Суцвіття — кошики великі, у діаметрі 6— 8 см, зібрані по 2—5 на верхівці стебла в щитки. Квітки крайові несправ­жньо-язичкові, жіночі; серединні — трубчасті, двостатеві віночки жовтого кольору. Плід — сім'ян­ка з чубком. Цвіте в липні—серпні. Плоди достигають у серпні— вересні.

Поширення та місце зростання. Зустрічається майже по всій території України, більше в лісостепу, зрідка в Криму, не росте в Карпатах. Росте на вологих місцях по долинах річок, на луках, болотах, серед чагарників, на лісових галявинах.

Правила заготівлі. Охоронні заходи. Заготовлюють сировину восени, після відмирання надземних частин (вересень—жовтень), або рано навесні до початку вегетації (квітень). Викопують лопа­тою, струшують ґрунт, миють у холодній воді. Товсті і довгі коре­невища та корені розрізають уздовж на шматки.

Під час заготівлі висівають насіння оману, наступну заготівлю проводять через 6—8 років.

Сушіння. Зберігання. Заготовлену сировину сушать під залізним дахом, навісами з доброю вентиляцією, шаром у 5—7 см або в су­шарках за температури не вище ніж 40 °С, після попереднього про­в'ялювання протягом 2—3 днів.

Зберігають сировину в сухих, добре провітрюваних приміщен­нях, окремо від інших видів (як ефіроолійну).

Опис сировини. Кореневища і корені циліндричної форми, тверді, здебільшого уздовж розщеплені, зовні повздовж зморшкуваті, злам слабкозернистий з буруватими блискучими крапками (вмістища з ефірною олією). Довжина — 2—20 см, товщина — 0,5—3 см. Колір сірувато-бурий, на зламі — жовтувато-білий або жовтувато-сірий. Запах своєрідний. Смак пряний, гіркуватий.

Хімічний склад сировини. Кореневища і корені містять до 3 % ефірної олії (в її складі сесквітерпенові лактони: алантолактон, ізолантолактон, гідроалантолактон), до 40 % інуліну.

Фармакологічна дія та застосування. Справляє відхаркувальну дію, стимулює виділення жовчі, нормалізує загальний обмін речо­вин в організмі. Крім того, справляє протимікробну дію (при ту­беркульозі гальмує виділення мікобактерій); посилює виділення сечі і поту; регулює менструальний цикл; підвищує секреторну активність кишечника, його моторику, збуджує апетит і поліпшує травлення.

Ефірна олія справляє антисептичну, протизапальну та протиг­лисну дію. Застосовують при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів, травного каналу. Препарат алантон застосо­вується для лікування виразкової хвороби шлунку і дванадцяти­палої кишки.

Лікарські форми та засоби. Відвар, збори; препарат алантон.

Трава деревію — Herba Millefolii

Деревій звичайний —Achillea millefolia

родина айстрові — Asterасеае

Народні назви: кривавник, маточник. Російська назва: тысячелистник обыкновенний

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина (мал. 40). Кореневище тонке, повзуче, галузисте, від якого розвиваються прикореневі листки і квітконосні пагони 20—60 см заввиш­ки (іноді до 120 см), у верхній частині галу­зисті. Прикореневі листки великі, черешкові, завдовжки до 15 см, в окресленні ланцето­подібні 2—3-перисторозсічені на численні сег­менти. Стеблові листки сидячі, дрібніші, 2—3-перисторозсічені. Стебла закінчуються суцвіттям складний щиток. Цвіте з червня по жов­тень.

Домішки.Деревій благородний. Він має 2 – 3 – розсічені на долі, які ширші чим у деревію звичайного.

Поширення та місце зростання. Зустрічається переважно в лісо­вих районах на луках, лісових галявинах, узліссях, біля доріг, у садах по всій території України.

Правила заготівлі та сушіння. Заготовлюють траву під час цві­тіння, зрізуючи верхівки квітконосних стебел завдовжки до 15 см. Сушать під навісами з доброю вентиляцією або в сушарках за тем­ператури 25—30 °С, розкладаючи сировину шаром у 5—7 см.

Зберігання. У сухих, добре провітрюваних приміщеннях, таких як для зберігання ефіроолійної сировини.

Хімічний склад сировини. Трава деревію містить 0,8 % ефірної олії, у складі якої сесквітерпеноїди — ахілін, азулен, каріофілен; камфора, туйол та ін. З інших речовин є флавоноїди, дубильні речовини, вітамін К.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати деревію справляють протизапальну, бактерицидну, кровоспинну, жовчогінну, сечогінну дію, посилюють секреторну активність шлунка.

Застосовують при маткових та інших кровотечах, як гіркоті для покращення апетиту, при гастритах, запаленні слизових обо­лонок. Зовнішньо — для примочок, компресів, лікування ран.

Лікарські форми та засоби. Настій, збори (шлункові, апетитні проносні, гіпотензивні), рідкий екстракт; препарати ротокан, вундехіл.

Листя полину гіркого — Folia Absinthii

Трава полину гіркого — Herba Absinthii

Полин гіркий —Artemisia absinthium

Родина айстрові — Asteraceae

Народні назви: білий полин, віниччя. Російська назва: полынь горькая.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина 50—100 см заввишки з коротким вертикальним, багатоголовим кореневищем. Стебла численні, прямостоячі, розгалужені верхній частині. Прикореневі листки зібрані в розетку, черешкові, трикутноокруглі, двічі- перисторозсічені на ланцетоподібні сегменти; стеблові листки почергові; нижні — черешкові, трикутно-серцеподібні тричіперисторозсічені; серединні — сидячі, двічіперисторозділені, верхні — сидячі, перистороздільні, з ланцетоподібними частками. Квітки жовті, трубчасті, зібрані в пониклі, дрібні кошики, які утворюють волотеподібне суцвіття. Плоди — сім'янки. Уся рослина опушена сріблясто-сірими м'якими волосками. Цвіте в червні—серпні.

Домішки:Полин звичайний (має зелені, а іноді червоні кошики, листки зверху зелені, а знизу сірі від присутності волосків).

Поширення та місце зростання. Зустрічається по всій Україні,

значній кількості у степових та лісостепових районах. Росте як бур'ян біля доріг, на полях, городах, смітниках, лісопосадках, вулицях. Іноді утворює великі зарості.

Правила заготівлі. Листки заготовлюють до цвітіння (червень— липень), траву — на початку цвітіння (липень—серпень), зрізую­чи верхівки стебел ножем або серпом.

Сушіння. Зберігання. Сушать сировину під навісами, залізним дахом, шаром у 5—7 см. У штучних умовах — у сушарках за темпе­ратури 30—35 °С.

Зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях, окремо від інших видів.

Опис сировини. Трава. Цільні або частково подрібнені верхівки квітконосних пагонів. Стебла ребристі, закінчуються розкидистою волоттю, на гілочках якої кулясті кошики, оточені черепицеподіб­ною обгорткою. Квітки трубчасті, дрібні. Верхні листки сидячі, довгасті, цілокраї, нижче на квітконосі трійчастороздільні.

Довжина стебел — до 25 см.Колір стебел зеленувато-сірий, листків зверху — сірувато-зелений, знизу — сріблясто-сірий, квіток — жовтий. Запах сильний, аро­матний, своєрідний. Смак пряно-гіркий. Листя. Черешкове, в об­рисі трикутно-округле, 2—3-перисторозсічене; безчерешкове — 2-перистороздільне. Листя опушене з обох боків. Колір листя зверху сірувато-зелений, знизу — срібля­сто-сірий. Запах специфічний, сильний. Смак пряно-гіркий.

Мікроскопія. Епідерміс верхнього та нижнього боків слабко-звивистий. Продихи оточені 3—5 клітинами, розміщені переважно з нижнього боку. Ефіроолійні залозки 6—8-клітинні, розміщені двома рядами в 3—4 яруси. Прості волоски численні, дрібні, Т-подібної форми, ніжка 2—4-клітинна.

Хімічний склад сировини. Трава та листя полину містять ефірну олію (0,5—2 %), до складу якої входять туйол, туйон, пінен, кадинен. Із трави виділені 10 сесквітерпенових лактонів: абсинтин, анабсинтин, артабсин та ін., які надають траві полину своєрідний

гіркий смак; алкалоїди, вітаміни С, групи В, каротиноїди.

Фармакологічна дія та застосування. Збуджує апетит, рефлек­сно стимулює діяльність залоз системи травлення, підвищує секрецію жовчі та шлункового соку.

Застосовують як ароматичну гіркоту для збудження апетиту стимуляції секреторної діяльності системи травлення, при диспепсії, зниженій секреції шлункового соку, коліті та інших порушеннях травлення, при захворюваннях печінки та жовчного міхура, і

Лікарські форми та засоби. Настій, настойка, гірка настойка, збори (апетитні, жовчогінні).

Лікарські рослини та сировина, що містять трициклічні сесквітерпеноїди

Пагони багна звичайного — Cormus Ledi palustris

Багно звичайне — Ledum palustre

Родина вересові — Еrісасеае

Народні назви: багун, багон, свинушник.

Російська назва: багульник болотный.

Опис рослини. Галузистий вічнозелений кущ, 50—120 см заввишки, з сильним запахом. Мо­лоді пагони коротко-рудувато-повстисті. Лис­тки прості, шкірясті, короткочерешкові, почергові. Квітки білі, правильні, двостатеві, на дов­гих опушених квітконіжках, зібраних зонтико­подібними щитками на верхівках стебла та гілок. Плід — коробочка. Цвіте в другій половині травня — червні. Плоди дости­гають у вересні.

Поширення та місце зростання. Зустрічається на Поліссі, рідше в Карпатах. Росте на торфових болотах, у вологих соснових лісах, на лісових луках.

Правила заготівлі. Збирають однорічні пагони під час дости­гання плодів. Рослина отруйна! При заготівлі, сушінні, зберіганні сировини треба дотримуватися правил роботи з отруйною сировиною.

Сушіння. Зберігання. Сушать під залізним дахом, навісами з доб рою вентиляцією, шаром у 5—7 см. У штучних умовах — у сушар. ках за температури не вище ніж 40⁰.

Сировину зберігають у сухих прохолодних приміщеннях за спис­ком Б.

Опис сировини. Пагони з листками та невеликою кількістю плодів. Листки почергові, на коротких черешках, шкірясті, лінійно-довгасті або довгасто-еліптичні, цілокраї, з загорнутими до низу краями. Зверху — темно-зелені, блискучі, голі, зісподу — іржаво-коричневі, повстисто опушені.

Стебла циліндричні з іржаво-коричневим повстистим опушен­ням. Плід — багатонасінна довгаста коробочка 3—8 мм завдовжки, залозисто-опушена, при достиганні розкривається 5 стулками. Запах різкий, специфічний. Смак не визначається.

Хімічний склад сировини. Пагони багна містять 1,5—7 % ефірної олії, густої консистенції, зеленого кольору з різким неприємним запахом, у складі якої 60—70 % сесквітерпенових спиртів, основні з них — ледол та палюстрол. Містяться також тритерпени, фенологлікозид арбутин, флавоноїди, дубильні речовини.

Фармакологічна дія та застосування. Справляє відхаркуваль­ну, слабку протимікробну, потогінну дію, розширює судини та зни­жує кров'яний тиск.

Застосовують при гострих та хронічних бронхітах, коклюші, бронхіальній астмі. Вживають обережно, за призначенням лікаря, передозування призводить до отруєння.

Лікарські форми та засоби. Настій, збори, препарат ледин.

Лікарські рослини та сировина, що містять похідні фенілпропану

Плоди анісу – Fructus Anisi

Аніс звичайний — Апіsum vulgare, sуп. Pimpinella anisum

Родина селерові — Аріасеае

Народні назви: ганус, ганиж.

Російська назва: анис обыкновенный.

Опис рослини. Однорічна рослина з галузистим, опушеним, бо­розенчастим стеблом 40—60 см. Листки прості, почергові, нижні — довгочерешкові, цільні, округло-ниркоподібні, великозубчасті; серединні — черешкові, трійчастороздільні, верхні сидять у довгих піхвах З— 5-роздільні, з лінійно-ланцетоподібними част­ками, верхівкові — трійчастоперисторозсічені. Квітки правильні, двостатеві, дрібні, білі, 5-членні. Чашечка недорозвинута, пелюстки зігнуті всередину. Квітки зібрані в складні зон­тики. Плід — вислоплодник, не розпадається. Цвіте у червні—липні, плоди достигають у серпні.

Поширення та місце зростання. Батьківщи­на — країни Середземномор'я. В Україні культивується.

Правила заготівлі. Сушіння. Зберігання. Заготівлю проводять під час побуріння 60—80 % зонтиків, скошують машинами, досушу­ють у валках, потім обмолочують та очищують від домішок.

Зберігають у сухих добре провітрюваних приміщеннях.

Опис сировини. Плід — вислоплодник, який складається з двох напівплодиків, що не розпадаються. Плоди яйцеподібної або оберненогрушоподібної форми, з боків злегка сплюснені, до основи більше розширені, до верхівки звужені. На верхівці залишки 5-зубчастої чашечки. Поверхня плоду шорстка від присутності волосків.Колір плодів жовтувато-сірий або бурувато-сірий. Запах сильний, ароматний. Смак солодкувато-пряний.

Хімічний склад сировини. Плоди анісу містять 1,2—3 % ефірної олії, до складу якої входять ароматичні сполуки: анетол (80—90 %), метилхавілкол , анісовий альдегід, анісова кислота; жирна олія (10—20 %).

Фармакологічна дія та застосування. Справляє відхаркуваль­ну, протизапальну, вітрогінну, сечогінну, бактерицидну дію.

Застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, захворю­ваннях сечовивідних та жовчних шляхів, для збудження апетиту, стимуляції лактації у жінок, що годують груддю.

Лікарські форми та засоби. Настій, збори (шлунковий, груд­ний, жовчогінний, сечогінний, проносний), анісова олія, що входить до складу нашатирно-анісових крапель, грудного еліксиру сухої мікстури від кашлю, протиастматичної мікстури Траскова, препаратів анітос, алталекс та ін.

Плоди фенхелю — Fructus Foeniculi

Фенхель звичайний — Foeniculum vulgare

Родина селерові — Apiaceae

Народні назви: волоський кріп, аптечний кріп.

Російська назва: фенхель обыкновенный.

Опис рослини. Багаторічна (в культурі дво­річна) трав'яниста рослина зі стрижневим ве­ретеноподібним жовто-білим коренем. Стебло прямостояче, всередині пусте, кругля­сте, тонкоребристе, дуже галузисте, 100—200 см заввишки. Листки почергові, яйцеподібно-три­кутні, 3—4-перисторозсічені на ниткоподібні сегменти із розширеним жолобчастим череш­ком, утворюють довгі піхви; нижні — довгочерешкові, великі — до ЗО см завдовжки; верхні — дрібні, майже сидячі. Стебла і листки з сизуватим нальотом.

Суцвіття — складний зонтик, обгортки й обгорточки відсутні, розміщені на кінцях стебла і гілок. Квітки дрібні, 5 пелюсток зігнуті верхівками всередину, жовтого кольору.

Плід — вислоплодник. Цвіте у липні—серпні. Плоди достигають у вересні—жовтні.

Поширення та місце зростання. Батьківщина фенхелю звичай­ного — країни Середземномор'я і Західної Азії. В Україні культи­вують як ефіроолійну, лікарську, пряно-смакову рослину.

Правила заготівлі. Сушіння. Зберігання. Рослину скошують ма­шинами, коли плоди достиглі на бічних зонтиках, а центральні набувають зеленувато-буруватого забарвлення; досушують у вал­ках, обмолочують і очищують від домішок. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях за правилами зберігання ефіроолійної сировини.

Опис сировини. Плід — вислоплодник, який розпадається на два напівплодики (мерикарпії). Мерикарпії довгастої, майже цилінд­ричної форми, голі, із залишками п'ятизубчастої чашечки. Зовнішний бік мерикарпія опуклий, внутрішній — плоский. Кожний перикарпій з 5 сильно виступаючими поздовжніми реберцями. Колір плодів зеленувато-бурий. Запах сильний, ароматний. Смак солодкувато-пряний.

Хімічний склад сировини. Плоди фенхелю містять 4—6 % ефір­ної олії (основні компоненти — анетол, анісовий альдегід, анісова кислота, фенхон, тощо); жирну олію.

Фармакологічна дія та застосування. Справляє відхаркуваль­ну, спазмолітичну, проносну та слабку сечогінну дію. Застосову­ють при захворюванні дихальних шляхів (бронхіті, трахеїті та ін.), метеоризмі.

Лікарські форми та засоби. Збори (проносний, грудний). Ефір­на олія входить до складу води кропної, крапель "Алталекс", пре­парату солутан, протиастматичної мікстури Траскова.

Лікарські рослини та сировина, що містять похідні цимену

Трава чебрецю плазкого — Herba Serpylli

Чебрець плазкий — Tymus serpyllum

Родина ясноткові — Lamiaceae

Народні назви: чебрик, щебрик, чобер.

Російська назва: чабрец, тимьян ползучий.

Опис рослини. Багаторічний сланкий напівкущик, що творює дернини, від яких відходять тонкі прямі або висхідні гілки, трав'янисті, невиразно 4-гранні, до 15 см заввишки. Листки суп­ротивні, прості, дрібні. Квітки дрібні, неправильні, двостатеві, зібрані на верхівках стебла у півмутовки, якії утворюють головчасті суцвіття. Плід складаєть-ся з чотирьох горішків, заглиблених у чашечь (ценобій). Цвіте у червні—липні.

Поширення та місце зростання. Чебрець поліморфний вид, який складається з дрібні-ших видів і форм, пристосованих до певних умов існування. В Україні зустрічається понад 35 видів на Поліссі та в лісостеповій зоні. Росте на узліссях, схилах, у соснових і мішаних світлих лісах на піщаних грунтах.

Правила заготівлі. Траву чебрецю заготов­люють у період цвітіння, зрізуючи ножем,

серпом верхні трав'янисті пагони без нижніх здере­в'янілих стебел.

Сушіння. Зберігання. Сушать на відкритому повітрі під навіса­ми шаром у 5—7 см, у штучних умовах — у сушарках за температу­ри ЗО °С. Після сушіння сировину обмолочують і відокремлюють на решетах грубі стебла. Зберіга­ють у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Опис сировини. Суміш цільних або частково подрібнених тон­ких гілочок, листків, шматків стебел (завтовшки до 0,5 см) і квіток. Листки короткочерешкові, ланцетоподібні, еліптичні або довгас­то-еліптичні, цілокраї, завдовжки до 15 мм, голі або слабкоопушені, жилкування перисте, жилки різко виступають на нижньому боці листка. Під лупою (х10) по всій поверхні листка розміщені численні буруваті крапки (залозки). Біля основи листка — довгі рідкі щетинисті волоски. Шматки гілочок тонкі, 4-гранні, опушені, зеленувато-коричневого або жовтувато-бурого кольору, іноді з фіолетовим відтінком.

Квітки дрібні, поодинокі або зібрані по кілька в півмутовки. Кожна квітка складається з двогубої чашечки та двогубого віночка. Колір листків — зелений, сірувато-зелений, віночка — синьо-фіолетовий. Запах ароматний. Смак гіркувато-пряний, злегка пекучий.

Хімічний склад сировини. Трава чебрецю містить ефірну олію у складі якої міститься тимол, карвакрол, п-цимол; фла­воноїди.

фармакологічна дія та застосування. Препарати чебрецю справляють відхаркувальну, антибактеріальну, спазмолітичну, знеболю­вальну дію; заспокійливо діють на центральну нервову систему, стимулюють виділення шлункового соку.

З ефірної олії отримують тимол, який має сильні антисептичні властивості.

Препарати чебрецю застосовують при захворюваннях дихаль­них шляхів (бронхіт, пневмонія), при безсонні. Тимол застосову­ють зовнішньо для дезінфекції слизових оболонок ротової порож­нини, у стоматологічній практиці — для дезінфекції каріозних по­рожнин і анестезії дентину, у дерматології — при грибкових захво­рюваннях, у лікарській парфумерії — для виготовлення зубних паст.

Внутрішньо тимол застосовують як антисептичний засіб при проносах і метеоризмі, а також як глистогінний засіб.

Лікарські форми та засоби. Настій, збори (грудний, заспокій­ливий). Екстракт трави входить до складу препарату пертусин, мазі "Ефкамон", крапель "Піносол"; тимол входить до складу гелю "Камістад".

Трава материнки — Herba Origani

Материнка звичайна — Origanum vulgare

Родина ясноткові — Lатіасеае

Російська назва: душица обыкновенная.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рос­лина з прямостоячими або висхідними стеблами Вони 4-гранні, опушені, пур­пурового кольору, у верхній частині супротивні, розгалужені, 60—80 см заввишки. Листки прості, супротивні. Квітки дрібні, двогубі, зібрані у щиткоподібні волоті. Плід складається з 4 горішків.

Поширення. По всій території України, крім південних степових районів та високогірних районів Карпат. Росте на лісових галявинах, у розріджених хвойних та березових лісах, серед чагарників, на схилах балок та річкових долин, на степових і кам'янистих схилах.

Правила заготівлі. Заготовлюють траву у фазу цвітіння, зрізуючи ножицями або серпом верхівки завдовжки 20—30 см.

Сушіння. Зберігання. На свіжому повітрі, під навісами, розкладаючи сировину шаром у 5—7 см, у штучних умовах — у сушарках за температури ЗО °С. Після сушіння сировину обмолочують і на ситах відокремлюють грубі стебла. Траву зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Опис сировини. Цільні або частково подрібнені стебла з листка­ми та квітками або обмолочені частки трави. Листки супротивні, черешкові, довгастояйцеподібні, до верхівки загострені, дрібнозуб­часті або майже цілокраї. Стебла 4-гранні, опушені або майже голі. Суцвіття — щиткоподібна волоть, квітки зібрані напівмутовками. Приквітки більші за чашечки, довгасті, гострі. Чашечка дзвонико­подібна з трикутно-ланцетоподібними зубцями, гола або з рідки­ми волосками. Віночок двогубий. Квітки дрібні, завдовжки 3—5 мм. Стебло завдовжки до 20 см. Колір листків зверху зелений, знизу — блідо-зелений, стебла — зелений або пурпуровий, чашечка фіолетова, віночок лілово-рожевий. За­пах ароматний. Смак гіркувато-пряний, злегка в'яжучий.

Хімічний склад сировини. Трава містить ефірну олію, основні компоненти якої — карвакрол, тимол ; флавоноїди , дубильні речовини, вітамін С.

Фармакологічна дія та застосування. Справляє заспокійливу дію на центральну нервову систему, посилює секрецію травній бронхіальних та потових залоз, перистальтику кишок, стимули мускулатуру матки, секрецію жовчі, підвищує діурез, регулює менструальний цикл. Справляє протизапальну, знеболювальну та антимікробну дію.

Застосовують при захворюваннях органів дихання, атонії і спзмах кишечника, нудоті, при нервовому збудженні, мігрені, безсонні. Як заспокійливе при ниркових кольках, запальних захворюваннях нирок та сечового міхура.

Лікарські форми та засоби. Настій, збори, комплексний препа­рат уролесан.^.

Лікарські рослини та сировина, що містять дитерпени

Бруньки сосни — Gеттае Pіпі

Сосна звичайна — Рinus silvestris.

Родина соснові — Ріпасеае

Російська назва: сосна обыкновенная.

Опис рослини. Вічнозелене, високе струнке дерево 30—40 м заввишки, з мутовчасто розмі­щеними гілками. Голки хвої розміщені парами на вкорочених пагонах, світ­ло-зеленого кольору, загострені. Рослина од­нодомна. Чоловічі шишки розвиваються біля основи молодих довгих пагонів у пазухах криючих листків. На кінцях молодих пагонів розміщені червонуваті овальні жіночі шишки на коротких ніжках. Вони складаються з криючих лусок, у пазухах яких знаходяться насінні луски з насін­ними бруньками. Жіночі шишки після запліднення розростають­ся. У перший рік вони зелені, на другий — дерев'яніють та бурі­ють. Шишки дос­тигають на другий рік.

Поширення та місце зростання. Сосна зазвичай росте в лісових та лісостепових районах України, у Карпатах, горах Криму, у хвой­них та мішаних лісах (разом з дубом, буком та ін.) на пісчаних, суглинистих ґрунтах.

Правила заготівлі, сушіння та зберігання. Заготовлюють брунь­ки до початку їх розпускання (у лютому—березні). Зрізують ко­ронки бруньок з гілками завдовжки до 3 мм секатором з верхівок молодих дерев (у старих дерев бруньки дрібні). Сушать сировину під дахом або під навісом, розкладаючи тонким шаром.

Опис сировини. Бруньки пооди­нокі або по кілька в мутовках, що оточують більшу центральну бруньку з залишками стебла до 3 мм. Поверхня вкрита сухими, спірально розміщеними, ланцетоподібними, загостреними бахром­частими лусками, які склеюються між собою смолою.

Довжина бруньок 1—4 см. Колір зовні рожево-бурий, злам зелений або бурий. Запах ароматний, смолистий. Смак гіркуватий.

Хімічний склад сировини. Бруньки сосни містять вітамін С, смо­лу, гіркоти, дубильні речовини, ефірну олію, до складу якої вхо­дять пінен, камфен, карен.

Фармакологічна дія та застосування. Препарати з бруньок со­сни справляють антимікробну, антивірусну, анестезувальну, про­тикашльову, діуретичну дію. Застосовують при захворюваннях дихальних шляхів, сечового міхура.

Лікарські форми. Бруньки, ефірна олія, збори, відвар, ванни, інгаляції.

Продукти переробки сосни: Скипідар (застосовується як відволікаючий засіб), дьоготь, живиця, каніфоль (як дерматологічний засіб при екземах і псоріазі), активоване вугілля, (адсорбційний засіб).

Джерела камфори: d – камфору (для парантерального застосування ) одержують з камфорного лавру Cinnamomum camphora, L – камфору (для внутрішнього застосування) одержують з ялиці сибірської Abies sibiricum, рацемічна форму (для зовнішнього застосування) камфори одержують з скипідару сосни виморожува