Тексти до теми

«Художня культура ранніх і традиційних цивілізацій Сходу

(Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, Японія)».

1. Давньоєгипетське мистецтво, його особливості та визначні досягнення.

2. Мистецькі надбання народів давньої Месопотамії.

3. Мистецтво у культурі Стародавньої та Середньовічної Індії.

4. Своєрідність китайського мистецтва та його визначні досягнення.

5. Мистецтво Японії, його специфіка та характерні зразки.

1. Давньоєгипетське мистецтво, його особливості та визначні досягнення.

Згідно з традиційним підходом, історію державності та куль­тури давньоєгипетської цивілізації прийнято поділяти на кілька періодів, найчастіше – на чотири: Раннє царство (VI–IV тис. до н.е.), Давнє царство (III тис. до н.е.) Середнє царство (III–II тис. до н.е.), Нове царство (XVI–XI ст. до н.е.). Ще впродовж періоду Раннього царства в родючій долині Нілу виникали дер­жавні утворення, об’єднані наприкінці IV– на початку III тис. до н.е. в централізовану деспотію. Культура Стародавнього Єгипту характерна передусім сталістю і традиційністю. До­слідники вважають, що збережені пережитки минулого, деспотичність влади фараонів, що обмежила реалізацію індивідуальних потенціалів і загалом за-стійний характер давньосхідної громади – вплинули на сталість світогляду (зокрема, релігійних уявлень), а через них – на канонізацію художніх образів і художньої мови. Формування традиційної за формами культури було зумовлене й територіальною замкненістю, регулярністю і сталістю еколого-географічного середовища.

Блискучі, художні досягнення Стародавнього Єгипту станов­лять матеріальне втілення особливого світогляду й спо-собу мислення його жителів, для котрих був характерний дуалізм у розумінні світу як цілого, створеного з єдності й боротьби двох начал. Він відбився і у поділі всього сущого на чоловіче й жіноче начала життя, протиставленні чорної землі долини Нілу і білого піску пустель, що оточують її, Верхнього й Нижнього Єгипту, і в двоїстому характері влади фараонів (монарх і, водно­час, живий Бог).

Єгиптя­ни цінували радощі сімейного життя, що знайшло відображення в літературі, малюнках і написах на стінах гробниць. Бурхливий розвиток мистецтва у давньоєгипетському суспіль­стві привів до появи перших у світі письмово зафіксованих ес­тетичних міркувань.

Впродовж періоду Раннього царства сформувались характерні для давніх єгиптян релігійні вірування: культ приро-ди та предків, астральний і загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. В культовому будівництві почав ши-роко використовуватись ка­мінь. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх форм. Давнє та Середнє царства характеризувались зміц­ненням і централізацією бюрократичного управління, посиленням могутності Єгипту, його прагненням поширити межі впливу на сусідні народи. В культурному розвитку – це епоха будівництва велетенсь-ких гробниць фараонів, таких як піраміди Хеопса, Хефрена та Мікеріна, створення унікальних пам’яток образотворчого мистецтва – сфінксів фараона Хефрена у Гізі та фараона Аменемхета III, численних художніх скарбів із гробниць Хе-нену та Хені, статуї Кемеса – останнього фараона Середнього царства.

Після періоду занепаду, викликаного нашестям гіксосів, мистецтво Єгипту переживає яскравий розквіт в епоху Но-вого царства. Успішні походи до Азії і притоки багатств обумовлюють виняткову розкіш побуту єгипетської знаті цьо-го часу. Суворі, драматичні образи епохи Середнього царства змінялися витончено­аристократичними. Посилюється прагнення до витонченості і декоративної пишноти.

Серед яскравих прикладів мистецтва цього часу – заупокійний храм цариці Хатшепсут, храми в Карнаку і Луксорі.

Заупокійний храм цариці Хатшепсут (1525–1503 рр. до н.е.) — знаходиться в Дейр­ель­бахрі у Фівах, на західному березі Нілу. Храм був присвячений Хатхор – богині любові, музики і танцю, дочки бога Ра, що глибоко шанувалася єгиптяна-ми. Сама ж цариця Хатшепсут (XVIII династія) була неординарною особою. Захопивши владу у пасинка, майбутнього Тутмоса III (XVIII династія), вона не стільки воювала, скільки відновлювала старі і будувала нові храми. У своїх чис-ленних статуях Хатшепсут, крихка, мініатюрна жінка завжди зображалася в образі чоловіка з традиційною для зобра-жень фараонів борідкою. Після смерті Хатшепсут фараон Тутмос III наказав знищити її статуї, а в написах збити її ім’я. Храм в Дейр­ель­бахрі – видатний пам’ятник давньоєгипетської архітектури – побудував архітектор Сененмут, царський фаворит. Храм стоїть біля підніжжя скель Лівійського плоскогір’я, які, служать споруді оригінальним фоном, і в той же час зливаються з ним в єдине, неповторне ціле. Храм складається з двох ярусів терас, сполучених пандусами і обрамле-них портиками, обнесеного колонадою відкритого двору і вирубаного в скелях святилища. Строгу зовнішність храму урізноманітили статуї цариці Хатшепсут в образі Осиріса, колони, на капітелях яких була висічена голова богині Хат-хор також розписи і рельєфи. На терасах розташовувалися водоймища, росли дерева.

Храм Амона в Карнаку будувався впродовж багатьох століть – від Середнього царства до епохи Птолемеїв. Резуль-татом цього є багато пілонів, площ, воріт, залів, обелісків, коридорів і т.п. Велика частина споруд зведена в епоху Ново-го царства. Храм, що має в плані форму букви «Т», в основній своїй частині (що йде із заходу на схід) має структуру, типову для храмів Нового царства, – з його пілонами, відкритим двором, гіпостильним залом і святилищем.

Відмітною особливістю Луксорского храму є його гігантські колонади. Всього в залах і дворах храму налічується понад двісті колон. Колонади додають храму підкреслену монументальність; колони символізують чагарники папірусу, в яких з’явився на світ бог сонця Амон.

Яскравою сторінкою давньоєгипетського мистецтва Нового царства є так званий амарнський період (Ель Амарна – сучасна назва місцевості де колись знаходився Ахетатон – столиця Єгипту в період правління Ехнатона). У центрі Ахе-татона знаходилися Великий палац і храм Атона, в якому замість традиційних колонад були великі відкриті двори з жертовниками. Палац прикрашали статуї Ехнатона, багатоколірні рельєфи, розписи з інкрустацією і позолотою. Після смерті Ехнатона його супротивники постаралися стерти Ахетатон з лиця землі, знищивши пам’ять про фараона­-рефор-матора. Під уламками будівель і гробниць були виявлені чудові витвори образотворчого мистецтва і художнього ре-месла. Відмітна особливість цих творів полягає в тому, що вони дещо відходять від канонічності, передають природні людські відчуття і настрої, показують інтимні моменти в житті зображуваних персонажів, що зображаються. Такі скульптурні зображення самого Ехнатона, його дружини Нефертіті і їх дочок. Після смерті Ехнатона при фараонах Ту-танхамоні і Хоремхебі (XVIII династія) жерці добилися відновлення культу старих богів. Столицею Єгипту знову ста-ють Фіви. Проте мистецтво амарнского періоду мало значний вплив на подальший розвиток єгипетської культури, який особливий помітний в скарбах, виявлених в гробниці фараона Тутанхамона (середина XIV ст. до н.е.).

Яскраві пам’ятки архітектури залишили правителі XIX династії. Найвидатнішим її представником був Рамсес II, що правив протягом 67 років (1317–1251 рр. до н.е.). Культ Рамсеса II, шанування його божественних зображень досягли межі можливого – це був час найпишніших прославлянь на честь фараона, богів і навіть царської колісниці. Заупокій-ний храм Рамсеса II у Фівах, відомий як Рамессеум, набагато перевершував розмірами храм його батька в Абідосі. Особливістю Рамессеума, що дійшов до наших днів в дуже зруйнованому вигляді, було з’єднання в одному комплексі храму, палацу, житлових приміщень, складів, стаєнь. Фасад храму прикрашали колони і величезні статуї Рамсеса II в зовнішності Осиріса. Традиція палацово-­храмової архітектури була продовжена у фіванському ансамблі Рамсеса II по-близу сучасного арабського селища Медінет­ Абу. Оточений двома рядами зубчатих стін, храм нагадував фортецю. По сторонах вхідних воріт стояли дві башти.

Але самим гігантським і вражаючим пам'ятником тієї епохи вважаються два храми Рамсеса II в Абу-Симбелі (Ну-бія), побудовані в ознаменування військових успіхів фараона. Обидва храми цілком вирубано в скелі на лівому березі Нілу. Фасад великого храму присвяченого Рамсесу II і богові Амону­-Ра, прикрашають чотири двадцятиметрові статуї фараона, що сидить на троні в традиційній застиглій позі з лежачими на колінах руками. Біля ніг кожної статуї стоять фігури матері і дітей фараона. В порівнянні із статуєю самого фараона, ці фігурки здаються невеликими, проте насправ-ді досягають висоти людського зросту. Храм включає в себе цілий ряд приміщень, зокрема гипостильный зал і святили-ще. У першому залі встановлено вісім статуй бога Осиріса, що символічно підтримують стелю приміщення.

Пізній період в історії Давнього Єгипту — пора важких воєн і іноземних вторгнень. Свій останній розквіт єгипет-ське мистецтво пережило при фараонах Саїської династії (VII ст. до н.е.). Проте в цілому твори архітектури, скульп-тури і живопису цього періоду свідчать про те, що творчі сили давньоєгипетської цивілізації поступово себе вичерпали.